Останнім часом судово-економічною експертизою в сфері фінансово-кредитних відносин дедалі частіше фіксуються махінації, що стосуються незаконних кредитних операцій. Це один із найпоширеніших способів фінансового шахрайства, до якого вдаються як кредитори (банки, фонди, асоціації), так і позичальники (суб'єкти господарювання, фізичні особи). При цьому економічні збитки вказаних суб'єктів і, в першу чергу, фінансово-кредитних установ, можуть досягати значних сум в національній або ж іноземній валюті.

Нормативно-правова база, яка стосується цієї сфери, включає основні документи: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про споживче кредитування», постанова Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» та ін.

Всі численні незаконні фінансово-кредитні операції умовно можна розділити на кілька груп в залежності від суб'єкта (позичальник чи кредитор), що їх здійснює.

До першої групи відносять способи, за допомогою яких позичальник посягає на фінансові ресурси фінансово-кредитних установ:

фізична-особа підприємець або ж юридична особа, які мають право на здійснення підприємницької діяльності – отримують кредит за підробленими документами. Наприклад, фальсифікуються дані балансу, документи на майно під заставу з метою техніко-економічного обґрунтування потреби в ньому. Після отримання кредиту і його привласнення такий суб'єкт господарювання банкрутує, ліквідується або в інший спосіб припиняє свою діяльність;

позичальник, який є офіційно зареєстрованим, використовує свідомо помилкову інформацію для укладення кредитного договору. Отримані кошти він використовує в підприємницькій діяльності для закупівлі, наприклад, товарно-матеріальних цінностей, основних засобів;

посадова особа (переважно державних підприємств) отримує пільговий кредит на законних підставах з наступною його передачею певній комерційній структурі під відсотки або ж комерційна структура за усною домовленістю розраховується з посадовою особою, яка і привласнює кошти;

фізична особа оформляє споживчий кредит за підробленими документами або ж на підставних осіб.

Другу група махінацій включає способи, до яких вдаються працівники банків. Останні, використовуючи конфіденційну інформацію про клієнта, котра є банківською таємницею, знімають з його розрахункового рахунку кредитні кошти і використовують їх на власні потреби або в інший незаконний спосіб. Також сюди слід віднести й оформлення кредитного договору на ім'я клієнта з наступним привласненням отриманих кредитних коштів. Як правило, такі незаконні оборудки найчастіше трапляються у віддалених відокремлених підрозділах банку − філіях, відділеннях, в яких менший контроль центрального відділення.

Третя група способів кредитного шахрайства пов'язана із взаємною домовленістю представників кредитора і позичальника про отримання незаконного кредиту, тобто це органічне поєднання двох попередніх груп. Схема реалізації кожного із способів цієї групи орієнтовно може бути наступною:

кредитор разом із позичальником створюють підприємство для отримання кредиту. Після його отримання затягується термін повернення, на підприємстві цілком ймовірна зміна засновників, власника, посадових осіб позичальника;

працівник банківської установи, який має відповідні повноваження, надає незаконний кредит позичальнику. З метою відстрочення його повернення надаються підроблені документи, неправдива інформація;

надання працівниками фінансово-кредитних установ пільгового кредиту позичальнику, наприклад, за низькою відсотковою ставкою, на основі сфальсифікованих документів. Після його отримання позичальник перераховує на розрахунковий рахунок позикодавця обумовлену суму − різницю між відсотковими ставками звичайного і пільгового кредиту.

З метою захисту інтересів суб'єктів фінансово-кредитних відносин і, відповідно, уникнення ними економічних збитків, ми рекомендуємо: зі сторони кредитора, це стосується, в першу чергу, банків – забезпечити відповідний рівень фінансового контролю, що полягає в належному документальному оформленні кредитних операцій (організація спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю), обґрунтованості надання кредиту клієнту шляхом подвійної перевірки відповідними службами банків, а зі сторони клієнтів − постійно підвищувати фінансову грамотність, що стосується зазначених вище відносин.

Судовий експерт

відділу економічних досліджень

Тернопільського науково-дослідного

експертно-криміналістичного центру

кандидат економічних наук                                                          О.А. Горлачук