Історія виникнення та розвитку бойових припасів
Багато зусиль було витрачено для того, щоб знайти кращий спосіб споряджати зброю. Поява патронів пов'язана з винаходом пороху, що є першою відомою вибуховою речовиною. У деяких джерелах його попередником називають "грецький вогонь" - запальний склад, винайдений візантійцем Каліником. Прийнято вважати, що порох винайдений у 9 столітті в Китаї. Спочатку стрілець носив з собою мішок з порохом і мішок з кулями. Коли потрібно було спорядити зброю він відмірював порцію пороху і засипав її в ствол. Потім закладав з дульної сторони кулю. Відмірювати порцію пороху при вітрові або дощі було дуже не зручно, а тому було винайдено круглу дерев’яну подовгасту коробку, довжиною як палець в якій був насипаний порох. На території Київської Русі їх називали «зарядці». Кожний стрілець носив з собою ремінь (патронташ) на якому було прив’язано 12 дерев’яних патронів з порохом. Крім цього на поясі був шкіряний мішок з кулями. Перед пострілом порох з патрона висипався в ствол і закладалася куля.
В другій половині XVI століття був виготовлений паперовий патрон в якому після пороху поміщали кулю. Патрон був такими розмірами, що вільно входив в ствол. Перед тим як він вставлявся в ствол, стрілець відкусував нижню частину патрона щоб відкрити доступ до пороху. Для проштовхування патрона до самого кінця ствола використовувався шомпол.
Винайдення паперового патрона дуже пришвидшило стрільбу. Виготовлення таких патронів було нескладним і проводилось в військах. Гільзи (так почали називати круглі коробочки для пороху і кулі) замотувалися в паперову трубку. В них засипали порох і вставляли вилиту кулю. Бойовий паперовий патрон XVIII століття складався з 9-12 грам пороху і кулі масою 28-33 грама. Пістолетні патрони були менші і відповідно з легшою кулею. Першими паперовий патрон почали використовувати кавалеристи, тому що їм було важче чим пішим воїнам заряджати зброю використовуючи декілька предметів для спорядження. В піхоті перші паперові патрони були використані в шведській армії в ході Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.) Документально підтверджено, що козаки які брали участь в Тридцятилітній війні використовували такі патрони в своїх гаківницях та пістолях. Паперовий патрон із круглою кулею швидко поширився у всіх державах Європи і використовувався у військовій зброї. Такий же патрон застосовувався і мисливцями.
Ідея унітарного патрона, що об'єднує за допомогою гільзи заряд, снаряд і капсуль-запалювач, здійснилася пізніше.
Першу рушницю під такий патрон сконструював у 1808 році зброяр Полі в Парижі. Рушниця відносилось до голчастих систем. У паперовій гільзі патрона містився капсуль-запалювач із хлористого поташу, що запалювався уколом голчастого ударника.
Мал. 1. Голчастий патрон Дрейзе:
1 - куля, 2 - піддон, 3 - капсуль-запалювач, 4 - метальний заряд
Мал. 2. Патрон Лефоше:
1 - пиж, 2 - снаряд, 3 - пиж, 4 - метальний заряд, 5-шпилька, 6 - капсуль-запалювач
У 1836 році французький зброяр Лефоше винайшов свою рушницю й унітарний патрон для неї (мал.2). Гільза патрона Лефоше була не паперова, а картонною з латунною підставкою і виступаючою збоку латунною шпилькою, внутрішній кінець якої знаходився біля капсуля-запалювача. При спуску курка він ударяв по зовнішньому кінці шпильки, внаслідок чого внутрішній кінець шпильки впливав на капсуль-запалювач.
У 1842 році французький зброяр Флобер винайшов казнозарядну рушницю для стрільби в ціль невеликим малошумовим патроном, що не має порохового заряду (мал.3). Патрон Флобера, був патроном кільцевого запалення.
Мал. 3. Патрон Флобера:
1—куля, 2—гільза. 3 — запальний склад
У 1856 - Берінгер удосконалив патрон Флобера тим, що збільшив і усилив гільзу, помістив до неї метальний заряд і подовжену кулю. Цей патрон незабаром одержав поширення спочатку у військовій, а потім у мисливській і спортивній зброї (мал.4).
Мал. 4. Патрон Берінгера:
1 — куля, 2— гільза, 3 — пороховий заряд, 4 — запальний заряд
Калібр патронів кільцевого запалення був досить великим. Так, наприклад, у військовій зброї - гвинтівки Спенсера зразка 1860 р. - 12,7 мм, у карабіна Генрі того ж часу - 11,2 мм, у магазинної гвинтівки Ветерлі зразка 1867-69 р.-10,4 мм. Маса патрона доходила до 30 гр і більше при масі кулі 13-19 гр Початкові швидкості куль були біля 440 м/с. Аналогічні калібри використовувалися і у короткоствольній зброї (мал.5).
Мал. 5. Зовнішній вигляд і відносні розміри найбільше поширених сучасних патронів кільцевого запалення:
1-короткий патрон калібру 4 мм, 2- довгий патрон калібру 4мм; 3-патрон Remington Magnum калібру 5 мм; 4-короткий (пістолетний) патрон калібру 5.6 мм; 5-довгий патрон калібру 5, 6 мм; 6—довгий гвинтівковий патрон (long rifle) калібру 5, 6 мм; 7 - дуже довгий патрон (extra long) калібру 5, 6 мм; 8-дробовий патрон калібру 5, 6 мм; 9-11-кульові патрони Флобера калібру 6 мм; 12 - дробової патрон Флобера калібру 6 мм; 13 і 14 - кульові патрони Флобера калібру 9 мм; 15 і 16-дробові патрони Флобера калібру 9 мм.
У військовому застосуванні патрон кільцевого запалення незабаром поступився місцем патрону центрального бою, але зберігся в спортивному і в мисливському використанні.
Лондонський зброяр Ланкастер у 1852 році випустив рушницю і патрон нової конструкції (мал.6). Патрон Ланкастера мав запалювальний склад у центрі дна гільзи.
Мал. 6. Гільза патрона Ланкастера:
1 - гільза, 2- запальний склад, 3 - платівка з отворами
Мал. 7. Гільза патрона Поттэ-Шнейдера:
1 - гільза, 2 - капсуль-запалювач
Зовні він був прикритий мідною пластиною з отворами. При спуску курка бойок ударяв по цій пластинці і відбувався постріл.
У 1861 році у Франції був запатентований Шнейдером удосконалений ним, винайдений незадовго до цього, патрон Поте центрального бою, що і дотепер у тих або інших варіантах використовується в гладкоствольних мисливських рушницях (мал.7).
Незабаром патрон центрального бою був застосований і у військовій зброї. Перші військові патрони центрального бою були такі ж, як і мисливські, тобто з неметалевою циліндричною гільзою, металевою підставкою і капсулем у центрі нього.
Декілька пізніше замість неметалевої гільзи англійський зброяр Боксер застосував гільзу зі згорнутої тонкої латунної стрічки. Згодом стали робити і цільні латунні гільзи центрального бою, що одержали поширення. Металева гільза забезпечувала надійне закріплення капсуля-запалювача в капсульному гнізді і сприяла кращої обтюрації порохових газів з боку затвора. Водночас металева гільза дозволяла використовувати в зброї ковзні затвори, тобто затвори з рухом при відчиненні і закриванні по напрямку подовжньої осі каналу ствола, оскільки саме такі затвори виявилися найбільше перспективними з погляду простоти мисливських прийомів при заряджанні і витягуванні гільз. Згодом цей рух затворів стали використовувати і в автоматичній зброї.
У патроні центрального бою того часу використовувався димний порох і свинцева безоболонкова куля. Наступне переозброєння армій усіх держав із зменшенням калібру відбулося в 80-90 роках минулого сторіччя. Зв'язано воно з винаходом бездимного пороху. Бездимний порох згоряє повільніше, чим димний. Це дозволило досягти значної початкової швидкості кулі при набагато меншій масі метального заряду. Водночас виявилося, що при одержаних швидкостях свинцева куля старого типу різко зривалася з нарізів, деформувалася і навіть плавилася під час пострілу. Тому одночасно з введенням бездимного пороху був зроблений перехід до куль оболонкового типу, у яких свинцевий сердечник входив у мідну, мельхіорову, латунну і т.д. оболонку. Нарешті, у 20 столітті відбулося подальше удосконалення балістики ручної вогнепальної зброї шляхом використання нової гострої кулі веретеноподібної форми, в наслідок чого зменшується опір повітря при польоті. Калібр зброї, як і патрона, був при цьому зменшений в основному до 7 - 9 мм.
Використані джерела:
Устинов А.И., Блюм М.М. Патроны ручного огнестрельного оружия и их криминалистическое исследование. Москва. ВНИИ МВД СССР. 1982. – 296 с. с ил. табл.
А. Б. Жук. «Револьверы и пистолеты» М. Воениздат, 1983.
HISTORIC MACHINE GUN CARTRIDGES :: Anthony G Williams.
Головний судовий експерт Петро Майка