Одним із звичайних явищ ринкової економіки є банкрутство підприємств. Проте в окремих випадках дане явище не є таким, яким представляється в дійсності. В цьому разі приходиться говорити про фіктивне банкрутство суб?єкта господарювання, який вдається до такого узаконеного способу припинення діяльності з метою уникнення боргових зобов?язань перед кредиторами (фінансово-кредитні установи), бюджетом (сплата податків), з метою збереження грошових коштів, ліквідного майна. Тобто, свідомо фіктивне оголошення про фінансову неспроможність виконувати зобов?язання перед кредиторами, зміст якого не відповідає реальному економічному стану підприємства. При цьому слід розрізняти даний вид неплатоспроможності суб?єкта господарювання від навмисного банкрутства. Останнє настає внаслідок зумисних дій або бездіяльності, що призводить до реальної неплатоспроможності суб?єкта господарювання.

Чинним законодавством визначено умови, коли суб?єкт підприємництва визнається банкрутом, послідовність ліквідаційної процедури у разі такого визнання або ж санація боржника, як сукупність заходи щодо запобігання його банкрутства. Такими документами виступають Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарський кодекс України та інші документи нормативно-правового характеру.

У випадку оголошення судом підприємства банкрутом досить часто постає питання про те, чи не зумовлене воно діями самих суб?єктів господарювання. Ознаками підготовки до фіктивного банкрутства і на які доцільно звертати увагу потенційним кредиторам, як правило, є: зміна складу засновників, укладання економічно недоцільних договорів, створення нових підприємств з тим самим складом засновників або органів управління. Цікавим видається той факт, що у разі визнання підприємства банкрутом протидія з боку кредиторів майже відсутня або ж прирівнюється до нуля у зв?язку із затратністю та тривалістю цього процесу, який може бути досить тривалим.

Розглянемо стандартну ситуацію, яка створюється з метою оголошення фіктивного банкрутства. Суб?єкт господарювання (підприємство або ж фізична-особа підприємець) бере значну суму кредиту, цільове призначення якого обумовлюється в кредитному договорі. Фактично він використовується для потреб, які не відповідають його основному виду діяльності. Наприклад, будівельна компанія спрямовує весь кредит для закупівлі продовольчих товарів. Даний суб?єкт господарювання заключає договір про постачання товару із «постачальником», який в даній схемі відіграє важливу роль і котрий поставляє продукцію без попередньої її оплати. Через певний час «постачальник» звертається до суду з вимогою примусити підприємство оплатити вартість поставленої продукції, яка згідно договору не була оплачена. Невдовзі підприємство за рішенням суду оголошується банкрутом у зв?язку із неспроможністю, через недостатність майна, задовольнити вимоги кредиторів. В свою чергу ліквідація суб?єкта господарювання є підставою припинення зобов?язань за його участі. Як показує практика судово-економічної експертизи, господарські операції у схемах здійснення фіктивного банкрутства, в незалежності від складності у їх застосуванні, завжди відображаються в бухгалтерських документах як такі, що не відповідають вимогам їх здійснення. Економічні збитки зазнають фінансово-кредитні установи, які кредитують недобросовісного суб?єкта господарювання на значну суму.

З метою уникнення небажаних збитків потенційні кредитори (фінансово-кредитні установи, суб?єкти господарювання) повинні усвідомлювати, де закінчується підприємницький ризик, який пов?язаний із самими принципами функціонування ринкової економіки, і де настає ризик, котрий маскується під протиправними і незаконними діями керівників або ж власників підприємства, які імітують його банкрутство. Звичайно, це є доволі складним процесом, однак найкращими превентивними заходами є уникнення самого ризику. Це можливо за рахунок багатьох ефективних способів і в тому числі шляхом зібрання достатньої інформації про потенційну сторону договору ще до укладання самого договору, старанної перевірки документації, яка надається боржником (установчі документи, податкова і бухгалтерська звітність), регулярної оцінки фінансового стану партнерів протягом всього терміну виконання договору. В багатьох випадках кредитори, на жаль, не надають належного значення таким превентивним заходам.